У дитинстві я була занадто слухняною, і тепер пожинаю плоди.

Я у третьому класі малювала всіх своїх подруг. Але мене ніхто не віддавав у художню школу, тому що мені казали : "Художник - то нікому не потрібна професія !" Порив згодом придушено і тому зараз я не малюю нікого. Вірші, які я писала у школі, я навіть нікому не показувала, бо мені казали : "То таке, начорта воно тобі здалося !"

Мені сказали що треба вчитися шити. І я посухалась. І вчилась з задоволенням. І шила ... але ...

Я шила не так як швачка - швидко щоб більше заробити грошей, а шила як художник - щоб дуло охайно і красиво. Речі пошиті мною можна було ности навиворіт, тому що вони були охайні, наче не пошиті а склеяні. Але кому це було потрібно ? Звичайно що замовники буди задоволені, але платили мені копійки ... тому що не швидко. І нікому в голову не приходило, що пошите швидко буде іншої якості. Швидко і якісно можна пошити на спеціальному обладнанні, на підприємствах, а на чому шила я - краще промовчати ...;))

Пробачте за купу слів. Може Вам то не потрібно ні сьогодні ні завтра ...