В окупації
Nov. 8th, 2022 01:02 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
olga_den_f*
Війна застала нас на дачі. Спочатку ми навіть не до кінця усвідомлювали що ми в окупації.
Було тихо. Не було ніяких пострілів.
26 лютого поїхали у райцентр. Ізюм ще був цілий. Вперше почули як виє сирена, але на неї якось особливо уваги ніхто не звертав Ну виє собі і виє, а люди ходять собі і ходять.
Закінчивши свої справи в центрі міста, ми поїхали на заправку яка на виїзді з Ізюма у напрямку Харкова і там заправщик сказав нам що харківський напрямок заблокований російськими танками. Ми поїхали додому.
27 лютого було чути гучні бабахи. Ми ще не знали чи то вильоти, чи прильоти. Було дуже страшно. Були дома весь час.
Бабахів ставало дедалі більше. Гепали ворожі танки, САУ, Гради, міномети - то рашисти гатили по Ізюму. Потім приєдналися літаки і вертольоти. Літаки літали дуже низько і випускали ракети по Ізюму просто над нашою хатою. Хата щоразу здригалася від тих бабахів. Вертольоти також літали над самим дахом хати і ревіли так, що аж вуха закладало від їхнього ревища.
4 березня зникло світло, а з ним і інтернет та зв’язок.
На другий день пішли ми до сусідів послухати місцеве ББС (Баба Бабі Сказала).
ББС повідомило що у сусідньму селі купа орківської техніки всіх мастєй, і що все оте вороже залізячча приперлося до місцевого фермера, заправилося внаглу соляркою, яку фермер заготовив для весняних польових робіт і посунуло з усього, з чого можна було, гатити по Ізюму. Розгатили Ізюмську підстанцію, розчагакали там усі трансформатори так, що про світло нам доведеться забути надовго. Ще ББС повідомило що в Ізюмі розбиті житлові будинки, лікарні, взагалі споруди будь-якого призначеня, всі магазини - і великі, і малі, всі кіоски і аптеки. Купити тепер неможливо ні продукти, ні медикаменти. Знищені банки і банкомати. Про ті гроші які на картках можна забути. В Ізюмі повно орків, повно трупів і хоронити трупи орки не дозволяють погрожуючи розстрілами.
26 лютого ми останній раз купили два батони. Далі економно їли залишки продуктів до середини травня.
На початку березня і в наше село заповзли орки. «Здрастуйте наші дроздочки, ми вас чекали, а ви й осьдечки …» Понаставили блокпостів, нарили нор по всьому селу. Позривали всі замки на всіх хатах і сараях, які були у дворах з яких люди евакуювалися, в деякі заселилися, а деякі просто пограбували.
У ті хати в яких жили люди почали ходити для обшуків. До нас приходили втрьох. Видець у них був просто п***ець. Форма зразка другої світової їз звйоздами на бляхах. В руках у них були автомати зразка навіть не знаю яих часів. Та головне що протягом обшука нас тримали під прицілом. В хаті позаглядали в усі куточки. Облазили також всі сараї і горище. Казали що вони шукають ДРГ … Ага … у скринях , під столом, у шафах і гардеропах …
Як у тій пісні УПА :
Прислав Сталін свої діти
На вкраїнські землі
Щоб навчили нас як жити
Щоб не були темні
Приспів : Раз два три чотири, лізуть до комори
Розбивають старі скрині, шукають бандьорів …
А вонючі вони які – і – і ! Матір Божа ! Я після них тиждень хату провітрювала.
Отак ми і жили : під пильним наглядом орків, без хліба, без цукру, без картоплі (бо ми ж її не саджали), без електрики, без телевізора, без радіо, без інтернету, без зв’язку. З цивілізації був лише газ і то не довго, потім розбили і газопровід. Поки надворі було холодно, їжу готували в хаті на дров’яній плиті, яку треба було розігрівати 1 годину для того щоб нагріти потім на ній чай. А коли надворі стало жарко, зробили плиту надворі, і готували їжу на ній щоб не гріти в хаті.
Війна застала нас на дачі. Спочатку ми навіть не до кінця усвідомлювали що ми в окупації.
Було тихо. Не було ніяких пострілів.
26 лютого поїхали у райцентр. Ізюм ще був цілий. Вперше почули як виє сирена, але на неї якось особливо уваги ніхто не звертав Ну виє собі і виє, а люди ходять собі і ходять.
Закінчивши свої справи в центрі міста, ми поїхали на заправку яка на виїзді з Ізюма у напрямку Харкова і там заправщик сказав нам що харківський напрямок заблокований російськими танками. Ми поїхали додому.
27 лютого було чути гучні бабахи. Ми ще не знали чи то вильоти, чи прильоти. Було дуже страшно. Були дома весь час.
Бабахів ставало дедалі більше. Гепали ворожі танки, САУ, Гради, міномети - то рашисти гатили по Ізюму. Потім приєдналися літаки і вертольоти. Літаки літали дуже низько і випускали ракети по Ізюму просто над нашою хатою. Хата щоразу здригалася від тих бабахів. Вертольоти також літали над самим дахом хати і ревіли так, що аж вуха закладало від їхнього ревища.
4 березня зникло світло, а з ним і інтернет та зв’язок.
На другий день пішли ми до сусідів послухати місцеве ББС (Баба Бабі Сказала).
ББС повідомило що у сусідньму селі купа орківської техніки всіх мастєй, і що все оте вороже залізячча приперлося до місцевого фермера, заправилося внаглу соляркою, яку фермер заготовив для весняних польових робіт і посунуло з усього, з чого можна було, гатити по Ізюму. Розгатили Ізюмську підстанцію, розчагакали там усі трансформатори так, що про світло нам доведеться забути надовго. Ще ББС повідомило що в Ізюмі розбиті житлові будинки, лікарні, взагалі споруди будь-якого призначеня, всі магазини - і великі, і малі, всі кіоски і аптеки. Купити тепер неможливо ні продукти, ні медикаменти. Знищені банки і банкомати. Про ті гроші які на картках можна забути. В Ізюмі повно орків, повно трупів і хоронити трупи орки не дозволяють погрожуючи розстрілами.
26 лютого ми останній раз купили два батони. Далі економно їли залишки продуктів до середини травня.
На початку березня і в наше село заповзли орки. «Здрастуйте наші дроздочки, ми вас чекали, а ви й осьдечки …» Понаставили блокпостів, нарили нор по всьому селу. Позривали всі замки на всіх хатах і сараях, які були у дворах з яких люди евакуювалися, в деякі заселилися, а деякі просто пограбували.
У ті хати в яких жили люди почали ходити для обшуків. До нас приходили втрьох. Видець у них був просто п***ець. Форма зразка другої світової їз звйоздами на бляхах. В руках у них були автомати зразка навіть не знаю яих часів. Та головне що протягом обшука нас тримали під прицілом. В хаті позаглядали в усі куточки. Облазили також всі сараї і горище. Казали що вони шукають ДРГ … Ага … у скринях , під столом, у шафах і гардеропах …
Як у тій пісні УПА :
Прислав Сталін свої діти
На вкраїнські землі
Щоб навчили нас як жити
Щоб не були темні
Приспів : Раз два три чотири, лізуть до комори
Розбивають старі скрині, шукають бандьорів …
А вонючі вони які – і – і ! Матір Божа ! Я після них тиждень хату провітрювала.
Отак ми і жили : під пильним наглядом орків, без хліба, без цукру, без картоплі (бо ми ж її не саджали), без електрики, без телевізора, без радіо, без інтернету, без зв’язку. З цивілізації був лише газ і то не довго, потім розбили і газопровід. Поки надворі було холодно, їжу готували в хаті на дров’яній плиті, яку треба було розігрівати 1 годину для того щоб нагріти потім на ній чай. А коли надворі стало жарко, зробили плиту надворі, і готували їжу на ній щоб не гріти в хаті.
