olga_den_f

*
© За вікном дощ. На деревах, немов кришталеві намистини, бллищать краплі у світлі мовчазних ліхтарів. А по відливу краплі гучно видзенькують свою монотонну мелодію : дзень, дзень, дзень ...

А я з дитинства туман люблю. Особливо густий і на луках. Коли я йду луками у густому тумані, у мене виникає відчуття ніби я йду не по Землі, а по Небу поміж хмар. Іду і думаю : " Напевно Небо відрізняється від Землі лише тим, що там постійно хмари гуляють, а все інше, таке ж як і на Землі. Така ж трава, такі ж квіти і дерева, і все інше таке ж ... От тільки вся та краса від людей хмарами прихована ". ;)

А дощ не дуже люблю. Ну, як не дуже ? Люблю слухати як він цокає знадвору по підвіконню. А особливо, засинати під те цокання, якщо дощ іде вночі. І ходити під дощем люблю, але не завжди. Коли дощик літній, теплий, рівненький, без вітру, то я з задоволенням можу прогулятися під таким, правда під зонтиком. Ідеш собі по калюжах, у своїх яскравих мріях, ні накого не звертаєш уваги, ти ніби і ось, і відсутній одночасно. Або замість мріяти, спостерігаєш за свіжою, мокрою природою - а рослини коли мокрі, то і яскравіші, і краплями прикрашені.

А от коли дощ холодний, з вітром, то такий - я не люблю. Зовсім. Бр-р-р ...
А за вікном все цок, та цок ... Таке враження, ніби на підвіконня не краплі, в суха квасоля з неба падає. Треба вкладатися, зариватися під теплу ковдру і засинати під ту музику, поки вона не затихла.©

Добраніч. ;)