olga_den_f

Наша садиба, до приходу "сувітів", була за розміром, приблизно, 6 гектарів. Розташована на схилі, який унизу закінчується луками. Десь посередині схилу, був розташований двір, у якому стояла хата. У дворі також були : клуня для збіжжя, сараї, повітка для худоби, майстерня, погріб, яма для яблук та овочив.

Якщо глянути з двору вниз - між двором і луками був сад. У саду росли яблуні, груші, абрикоси, сливи і вишні. Яблуні, груші і абрикоси були вирощені з насіння ( з кісточок ) моєю пра-пра-бабусею. Спочатку насіння сіялось у ящички, потім сіянці висаджувалися густо в рядочки у грунт, а коли трохи підростали, висаджувалися на постійне місце у саду.

Далі нижче по схилу, за садком, починався город, який закінчувався на луках.
По середині лук протікає ( і по цей день ) малесенька річечка, більше схожа на
струмок, яка ніколи не пересихає. Про річку казали : " Така глибока, що старій
жабі аж по коліна буде". ))) Город закінчувався біля річки, то з неї його і
поливали у засушливі літа.

Вище двору, схил більше пологий, там розташовані були орні поля, на яких
вирощували зернові. Обробляли землю і вели господарство сім'єю, наймитів у нас
не було, працювали сами на себе.

Потім прийшли "сувіти", розкуркулили нашу родину, а згодом, загнали у колгосп
працювати на якогось "дядю" за "паличку, намальовану на папері". І, уявіть собі,
вимагали радіти такому "щастю"!

Я думаю, що така історія, якраз і є корінням нашого сучасного маразму.©

https://olga-den-f.livejournal.com/1581.html