![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
olga_den_f*
Україна - не монархія, хоча деяким президентам хотілося б. Але війна за трон в нашій історії вже траплялася.
Мова про протистояння адміністрації Президента Леоніда Кучми і Верховної Ради зі спікером Олександром Морозом, яке розгорнулося в 1995-1996 роках.
І Кучма, і Мороз вийшли з однієї "совкової" шинелі, Мороз не був повністю червоним, Кучма зовсім не виглядав білим. Як водиться, між своїми війна велася без правил. Переміг Кучма, але далекоглядно не став добивати противника - щоб звалювати на парламент свої прорахунки і невдачі.
Те протистояння завершилося своєрідним "мінським угодою", яке сьогодні відоме як Конституція України 1996 року.
До чого такі екскурси в лихі часи купонокарбованців і перестрілок на вулицях?
Та до того, що після нинішніх виборів все може повторитися. Незалежно, хто з основних претендентів через терни, фейки і сітки добереться до майже монаршого крісла на Банковій.
Уявімо, що вдасться втриматися Петру Порошенко.
Заради цього він не щадить ні ворогів, ні друзів. Що вже згадувати про політичні попутників, на кшталт "Нарфронта" з його по-східному підступним Арсеном Аваковим або оппоблоковскіх васалів будь-якого короля. Та й невдячний прем'єр Володимир Гройсман випав з президентської довіри, як кавун з баржі.
Зі зрадниками - реальними чи уявними - захочеться поквитатися. Знову ж, Петру Олексійовичу буде потрібен беззаперечно свій глава уряду. А для цього потрібно слухняна парламентська більшість. А ще потрібен свій генпрокурор - щоб вишиковував депутатів в дві шеренги, лякаючи зняттям недоторканності.
Ось і депутати зрозуміють! І в безлічі згуртуються навколо Юлії Тимошенко, що опинилася в своїй войовничій стихії. Від шовкових функціонерів на зразок Олеся Довгого до спікера Андрія Парубія, згадавши про комендантське минуле. Цього разу потягнуть рашини до Ради, щоб оборонятися.
Якщо все це не переросте в "Україну без Порошенко", а потім в запекле протистояння, то ми живемо не в Україні
У цій війні троянд шанси на перемогу у Петра Порошенка будуть переважними. А у чекаючого моменту Володимира Путіна - так стовідсотковими!
При перемозі на виборах Юлії Тимошенко з її фінішним ривком, колізія буде розвиватися аналогічно. Тільки швидше і жорсткіше. Тому що своєю передвиборчою метою вона оголосила Канцлерського-парламентську форму влади. При двопалатному парламенті. Тобто, нинішній Раді не жити.
Президент Тимошенко тягнути не стане. Всі на штурм антинародних "установчих зборів"! Підкочуємо стінобитну машину референдуму, піднімаємо облогові драбини постанов про розпад коаліції. Депутати-перебіжчики, порятунку заради повертаються до фракції "Батьківщини", відкриють ворота фортеці.
Юлія Володимирівна вже проробляла подібне (дострокові парламентські вибори 2007 року). І це при сонному, як осіння бджола, Вікторі Ющенко. Загалом, у Ради шанси лише на зовні почесну капітуляцію.
І зовсім інша ситуація ризикує скластися у разі феєричної перемоги на виборах Василя Голобородька, роль якого виконує Володимир Зеленський.
Перш за все, він страшний самій державній системі, але не конкретним депутатам і чиновникам. Тому що поки не знає їх больових точок. Точніше, цифр, що означають офшорні рахунки.
Крім того, нашим дивно ідейним нардепам буде нікуди переходити. Немає поки в Раді фракції "Слуги народу".
Звичайно ж, Володимир Олександрович знайде серед нардепів переговірників. Але політично-незайманому Президенту нічим віддячити тих що стали під його знамена за продажну лояльність.
І нарешті, важливо, що проти Зеленського можуть згуртуватися порошенковци, тимошенківці, нарфронтовці, колишні регіонали, і навіть "самопомічевці", за винятком окремих мажоритарників і деяких "єврооптимістів". Тому що відчують запах перемоги в династичній війні проти несистемного "самозванця".
Голосів з надлишком вистачить і на довгоочікуваний закон про імпічмент Президента, і на слідчі комісії. Та й на конституційне скасування поста Президента вистачить!
А ось застосування сили проти Ради від Зеленського чекати не доводиться. Ні особисто - з кіношними "Узі", ні за допомогою армії, яка ще нескоро визнає в ньому Верховного Головнокомандувача.
Як Зеленський може цьому протистояти? Тільки утворенням спілок - найбільш шокуючих, як найкращі скетчі "Кварталу". Наприклад, з Юлією Тимошенко з перспективою її прем'єрства при абсолютно незацікавленому посередництві Ігоря Коломойського.
Але це вже інша історія. Не про "війни між бурою і сірою трояндами", а про "секрети олігарха Полішинеля".
Ви запитаєте, де в цих фантасмагоричних войнушки-междусобойчиках єдина процвітаюча Україна? А дійсно, де?
Александр Кочетков
https://olga-den-f.livejournal.com/1515185.html
Україна - не монархія, хоча деяким президентам хотілося б. Але війна за трон в нашій історії вже траплялася.
Мова про протистояння адміністрації Президента Леоніда Кучми і Верховної Ради зі спікером Олександром Морозом, яке розгорнулося в 1995-1996 роках.
І Кучма, і Мороз вийшли з однієї "совкової" шинелі, Мороз не був повністю червоним, Кучма зовсім не виглядав білим. Як водиться, між своїми війна велася без правил. Переміг Кучма, але далекоглядно не став добивати противника - щоб звалювати на парламент свої прорахунки і невдачі.
Те протистояння завершилося своєрідним "мінським угодою", яке сьогодні відоме як Конституція України 1996 року.
До чого такі екскурси в лихі часи купонокарбованців і перестрілок на вулицях?
Та до того, що після нинішніх виборів все може повторитися. Незалежно, хто з основних претендентів через терни, фейки і сітки добереться до майже монаршого крісла на Банковій.
Уявімо, що вдасться втриматися Петру Порошенко.
Заради цього він не щадить ні ворогів, ні друзів. Що вже згадувати про політичні попутників, на кшталт "Нарфронта" з його по-східному підступним Арсеном Аваковим або оппоблоковскіх васалів будь-якого короля. Та й невдячний прем'єр Володимир Гройсман випав з президентської довіри, як кавун з баржі.
Зі зрадниками - реальними чи уявними - захочеться поквитатися. Знову ж, Петру Олексійовичу буде потрібен беззаперечно свій глава уряду. А для цього потрібно слухняна парламентська більшість. А ще потрібен свій генпрокурор - щоб вишиковував депутатів в дві шеренги, лякаючи зняттям недоторканності.
Ось і депутати зрозуміють! І в безлічі згуртуються навколо Юлії Тимошенко, що опинилася в своїй войовничій стихії. Від шовкових функціонерів на зразок Олеся Довгого до спікера Андрія Парубія, згадавши про комендантське минуле. Цього разу потягнуть рашини до Ради, щоб оборонятися.
Якщо все це не переросте в "Україну без Порошенко", а потім в запекле протистояння, то ми живемо не в Україні
У цій війні троянд шанси на перемогу у Петра Порошенка будуть переважними. А у чекаючого моменту Володимира Путіна - так стовідсотковими!
При перемозі на виборах Юлії Тимошенко з її фінішним ривком, колізія буде розвиватися аналогічно. Тільки швидше і жорсткіше. Тому що своєю передвиборчою метою вона оголосила Канцлерського-парламентську форму влади. При двопалатному парламенті. Тобто, нинішній Раді не жити.
Президент Тимошенко тягнути не стане. Всі на штурм антинародних "установчих зборів"! Підкочуємо стінобитну машину референдуму, піднімаємо облогові драбини постанов про розпад коаліції. Депутати-перебіжчики, порятунку заради повертаються до фракції "Батьківщини", відкриють ворота фортеці.
Юлія Володимирівна вже проробляла подібне (дострокові парламентські вибори 2007 року). І це при сонному, як осіння бджола, Вікторі Ющенко. Загалом, у Ради шанси лише на зовні почесну капітуляцію.
І зовсім інша ситуація ризикує скластися у разі феєричної перемоги на виборах Василя Голобородька, роль якого виконує Володимир Зеленський.
Перш за все, він страшний самій державній системі, але не конкретним депутатам і чиновникам. Тому що поки не знає їх больових точок. Точніше, цифр, що означають офшорні рахунки.
Крім того, нашим дивно ідейним нардепам буде нікуди переходити. Немає поки в Раді фракції "Слуги народу".
Звичайно ж, Володимир Олександрович знайде серед нардепів переговірників. Але політично-незайманому Президенту нічим віддячити тих що стали під його знамена за продажну лояльність.
І нарешті, важливо, що проти Зеленського можуть згуртуватися порошенковци, тимошенківці, нарфронтовці, колишні регіонали, і навіть "самопомічевці", за винятком окремих мажоритарників і деяких "єврооптимістів". Тому що відчують запах перемоги в династичній війні проти несистемного "самозванця".
Голосів з надлишком вистачить і на довгоочікуваний закон про імпічмент Президента, і на слідчі комісії. Та й на конституційне скасування поста Президента вистачить!
А ось застосування сили проти Ради від Зеленського чекати не доводиться. Ні особисто - з кіношними "Узі", ні за допомогою армії, яка ще нескоро визнає в ньому Верховного Головнокомандувача.
Як Зеленський може цьому протистояти? Тільки утворенням спілок - найбільш шокуючих, як найкращі скетчі "Кварталу". Наприклад, з Юлією Тимошенко з перспективою її прем'єрства при абсолютно незацікавленому посередництві Ігоря Коломойського.
Але це вже інша історія. Не про "війни між бурою і сірою трояндами", а про "секрети олігарха Полішинеля".
Ви запитаєте, де в цих фантасмагоричних войнушки-междусобойчиках єдина процвітаюча Україна? А дійсно, де?
Александр Кочетков
https://olga-den-f.livejournal.com/1515185.html
